03.02.2014 17:14
18+
191
    
  2 | 2  
 © Бойчук Роман

ЗЕМЛЯ І НЕБО

ЗЕМЛЯ І НЕБО

Для неї він - небо,

Вона ж бо для нього - земля.

Даровані Богом…

Вінчала їх сніжна зима:

Із хмар оксамиту 

Весільную сукню обрав

Криштально розшиту

В узори мережних оправ…

То в сніжних обіймах,

То в атласу ніжних торкань

Долонь його білих –

Тремтіла кожнісінька грань;

Цілунками сонця

Весніла підсніжна земля

З безодні по вінця.

Любов на крилі журавля

У кожній пір»їні

Він з трепетом слав із висот,

Був завше в полоні

Її неосяжних красот.

Тендітного цвіту

Землі шовком вітру торкав.

Бубнявіли віти

І роси зоріли між трав…

Дурманила хмелем

Промінням налитим його

І всім своїм тілом

В собі розчиняла всього:

Снігами, дощами,

Впивалася сонцем ясним,

Під ночі плащами

Кохалася палко із ним

У місячнім сяйві.

Над ранок весь простір між них

Світанком русявів,

Туманами танули сни.

І небо з землею

В сплетінні зімкнутих долонь,

Десь там за межею,

Схід сонця з`єднав їх у день.

Лиш іноді смута

Між ними тим тлінним містком -

Синь неба розмита

Пожухлим у землю листком.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 03.02.2014 23:59  Тетяна Белімова => © 

Цікава поезія))

 03.02.2014 19:27  Світлана Рачинська => © 

Дуже гарно!
Влучні порівняння, гарні образи, трепетні слова... У вірші тремтить кожнісінька грань!)