Диво туманних казок
з рубрики / циклу «НОКТЮРНИ»
Коли зима в морозний сон недбало
Зайшла по присмерковому сніжку,
Гаряче сонце з піднебесся впало
В очеретяну казку шелестку.
Огнем у річці розтопило кригу,
І, зойкнувши, схололо десь на дні.
Крайнеба верби лиш полощуть тихо
В рожевій млості коси крижані.
Хоч поміж хмар ще тліють зблиски кволі,
Про сонця жар і спогаду нема.
Спливає сон туманами поволі
Та в очереті схлипує зима…
Мить шелестку відчувши в казці добрій,
Зими туманних схлипів не збагну:
То від краси, що ніжить ніч за обрій,
Чи жаль самій спливати в диво сну.
