Мокрий сонет
Весняний день нагрянув у свідомість,
А там, у сонній тиші задощило.
І перших юних променів натомість
Стрибає дощ, аж закусив вудила.
А я стою у гумових чоботях,
Як в море, в калабатини ступаю.
Вчепившись в набубнявілі воротя,
Вдивляюся... Кінця дощу чекаю.
Вселенська мряка потопила всесвіт
Моїх думок, що вірили у розквіт.
А ти, весняне сонечко, зрадливе...
Гадала я, що висушиш болото,
Окреслиш траєкторію польоту
Пташкам весни... А ти вмикаєш зливу.
Київ, 09.03.2014
