Політ

Ми літали з тобою у вільних просторах над морем,

Теплий бриз з континенту підтримував наше крило,

І політ той прекрасним здавався в своїй непокорі

Забороні для тих, в кого інше в житті ремесло.

Не народжені в небі, а зрошені росами квітів,

Не загублені в хмарах – забуті в покосах трави,

Не повинні літати, вони ж бо не сонячні діти:

Отже, землю топтати, долаючи вічні страхи.

Але ж сила земного тяжіння не стримує рухів,

Коли любляче серце знаходить відлуння свого

В грудях іншої птахи /нехай замість крил в неї руки/,

Коли струни в душі ловлять хвилю одну всім на зло.

Коли в кожному погляді – бачити сяйво зірниці,

Коли в кожному слові – мелодія крапель дощу,

Коли дотик єдиний – й розширені чорні зіниці

Від бажання злетіти увись, і тоді досхочу

До похмілля вбирати свободу, долаючи сором,

Пізнавати нам досі незнаних незримих висот!

І літати з тобою у вільних просторах над морем,

Навіть хай і здається комусь, що політ цей зірветься от-от…

22 березня 2014 р

Візьміть участь в обговоренні