31.03.2014 00:45
для всіх
272
    
  8 | 8  
 © Олена Вишневська

Я так тебе...

Я так тебе...

Ти – мій хліб… моя сіль… Я не хочу ні срібла, ні злата!

Я не хочу скарбів всього світу без тебе… Зажди,

Не втікай з півдороги.  Дарма, що умію літати:

Мої крила без тебе вологі лишають сліди.


Ти – вода кришталева, джерельна… Дай ще раз умитись,

Із долонь втамувати цю спрагу без міри, без меж.

Дай в очах твоїх кольору хмарного неба втопитись,

Загасити у собі одну з найсильніший пожеж.


Ти не знаєш мене… Я також - лиш здогадуюсь хто ти…

Та є час пізнавати і час, щоб збирати плоди…

Досі по різну ми: я десь тут, може, й там  –  ти ж навпроти…

Я тебе так…  Ти також?!!! Почулося… Ні?  То ж не йди….

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 10.04.2014 18:18  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Гарно, Оленко, передаєш відчуття у вірші.
♡+

 01.04.2014 02:13  Якобчук Павло => © 

{#}

 

У коханні багато. гарних слів. а Вам вдалося зібрати їх купкою. Сподобалось.+

 31.03.2014 14:25  Тетяна Чорновіл => © 

Чудова поезія!

 31.03.2014 10:33  Ірина Затинейко-Михалевич 

дуже...

 31.03.2014 09:38  Тадм 

класно!

 31.03.2014 07:37  Тетяна Белімова => © 

Так камерно і задушевно! Дуже зворушили останні слова! Думаю, так і має бути! І твою ЛГ почують!

 31.03.2014 07:05  Деркач Олександр => © 

Сподобалось...хліб, сіль і вода - прості і вічні символи життя...кохання Вам) ...до речі перші слова нагадали мені 80-ті)) як це давно було!! і наче недавно...капець)))

 30.03.2014 23:31  Світлана Рачинська => © 

Наважитись і вимовити це зізнання так не просто... А ще як купа але... Прекрасна поезія, Оленко! Тільки чудово!