Безсоння
Слова...
Загубились в мені поміж ниток німого безсоння...
Свій неспокій вплітала в мережива сотень думок.
Пилом зоряним ніч насипала в розкриті долоні
Повні пригоршні битого скла із вини й помилок.
Сховай
Цю безмежну печаль на серпанку рогатому, місяць.
Ти так пильно вглядаєшся в очі мої крізь вікно,
Ніби знаєш, як тісно душі, не знайде собі місця –
Все складає пасьянси, хоч карти відкриті давно...
Збігай,
Мов між пальців пісок, тихий час в світанкову криницю –
У ранковій заграві розвіється в променях сум…
Заварю собі кави із нотками сонця й кориці,
І розв’яжу клубок з павутини нав’язливих дум…
29 березня 2014 р.
