Якщо ідеш у простір без назви і без віри,
Перетинаючи мовчки невидимий кордон таємниць,
То навіщо тобі годинник?
Навіщо тобі банкноти?
Навіщо сучасне взагалі?
Ти не вчишся підступу,
Не живеш за чужий рахунок –
Ти тільки міряєш час поезією
Без фальші і лукавства.
Малюєш картину світлими фарбами
У світі несправедливості.
Шукаючи захований скарб людської мудрості,
Не покидаєш вічного пошуку,
Не закриваєш душу перед силою слова,
Бо це – своєрідний наркотик:
Чим більше твориш – тим більше хочеться.
Від цього важко відмовитись,
Бо воно сильніше за тебе, вище, ніж усі твої вчинки,
Його сила нічим не вимірюється,
Бо твоє слово – частина Великого Слова.
Тому справжня поезія не вмирає…
