Під квітневим дощем...
полоще листя молоде
такий просвітлений й веселий
весінній дощ
і життєдайний, і бурхливий...
неспішно йду
в потоках зливи
похмурим містом
неначе зовсім непричетний
до неба, світу і землі,
і до життя, яке вирує,
відлунням кличе, душу рве
і протиріччями вбиває.
...і гримонули небеса,
немов до мене промовляють.
а я у відповідь мовчу...
мовчати гріх
і розмовляти марна справа,
як люди лають і клянуть
усіх і все.
не визнають
ані держави,
ані влади -
самих себе не впізнають
ошаленілих у дзеркалах,
у віддзеркалення плюють
і з "паханами" компроміс,
шукають миру з бандюками.
засланцям хутінської зграї
у блюді душі подають -
тілами, щільними рядами
живим щитом обороняють,
їх підхарчовують з долонь.
...прости нас, Господи! прости,
що як заручники обставин
ми нерішучі стоїмо,
на місці топчемося мовчки
з переконанням -
що вже крок
рішучо зроблено великий
задля прийдешніх поколінь...
а дощ шумить.
льдові краплі барабанять,
остудні падають униз,
у натовп скудлений і лютий,
аби очумився у зраді.
...неспішно йду.
вже й дощ скінчився.
тиша впала.
завмерло місто,
місто жде... -
чого?
і що його чекає?..
