Прокид...
прокидаючись, я подумав, що навколишнє все - маячня і дурниці, фантазії сну про міжзоряний простір і часові викрутаси - простору не існує, а час потрібен для підрахунку наших справ...всього лише...
значущо усе - думав далі я - навіть рука, кожен палець на ній, кожен нігтик - не кажучи вже про клітини, які створили таке диво, як рука...
в усьому присутнє життя, в усьому воно улаштоване гармонійно - у камнні, у піску, у пилюці, у рослинах - взагалі, в усій флорі і фауні - у сонці, в планетах, зірках, в усіх видимих і незнаних світах, в усіх які є всесвітах і які ще нами будуть віднайдені - скрізь усе наповнене і наповнюється рухом і життям, згармонізованим законами світобудови - лише людина алогічна...і добре, що вона смертна - обдарована вічною душею, у циклі свого фізичного існування вона недбала і байдужа, егоїстична до оточуючого світу Природи, обдарована розумом, сіє бруд і згубу своєю присутністю у Всесвіті... - ми творимо навколо себе лептонну пустелю - лептони мені чомусь нагадують тлю, яка пожирає рослинність і все живе і від якої немає спасу - щось схоже тут є із нами...
думав я, прокидаючись ранком від сну - ворухнув мізинцем, аби пересвідчитися, що я є у світі і здатний рухатися далі у ньому, в буденний день - адже рух є життя... - віка мої здригнулися і очі розчинилися навстіж наче вікна до світла - це була стрімка і чудова мить прозріння очей - і прозріння дарувало мені визволення від могутньої моєї ліні...
я не такий, якого себе удаю - подовжив свою думку я, дмухаючи на гарячу каву - але і не той, і не другий, і не п"ятий, не інший там який - я є я! - і я не визнаю цілодобово змінюваних масок у метушливій марноті марнот - але я добре знаю, що світ людей - світ базару, а не театр - там суцільний розпродаж покупу - гра відсутня! - і мислення багатовимірне у своїй збоченості - а саме: одне говОрю, а протилежно вчиняю, третє маю на увазі, четверте тримаю в умі, п"яте ж вигукую і ним же вбиваю, а шостим плачу і жалкую, сьомим живу, про восьме мрію, за дев"яте молюся, але десятим крию дев"яте і все вищеозначене, одинадцяте обов"язково проп"ю, дванадцятим осуджую одинадцяте, тринадцятим все і вся проклинаю, чотирнадцятим щіросердно молю прощення тринадцятому, але п"ятнадцяте тримаю за пазухою могутньо скрученою дулею чотирнадцятому і пнуся до слави шістьнадцятим...і т. д., і т. п. - і все оце супроводжується зміною масок - тому мені не потрібна машкара ані обличчу, ані душі - бо знаю, що все одно отримаю своє під усяку маску, чи мімікрію душі...
так що там мені верзлося?.. - ага! ну, так, звичайно ж - простору не існує, а є лише середовище, у якому рухається моє тіло - і час є моїм життям, яке неможливо обчислити і означити цифрами, бо воно безмежніше за Всесвіт у своїй загадковій індивідуальності і таїні моїх самот.
2013 - 2014рр.
