Чому помирають поети
Знесилені болем Планети,
З душею, відкритій вітрам,
Без війн помирають поети,
Залишивши ім`я віршам.
Ввібравши до краплі всі сльози,
Впитавши тривогу і біль,
Ізранене серце не може
Дограти життя водевіль.
Відкриті для Всесвіту нерви,
Пробиті іонами мук,
Схилились, як втомлені верби,
Від кубла наповзших гадюк.
Утомлені правдою зв`язки
Набухли й закрили гортань
І вени відстукують важко
Секунди надмірних страждань.
Тріщать пересилені м`язи,
Горить розпростерта душа
І кров стигне в жилах одразу,
Лиш дух - як розгніваний птах.
Не всі доспівавши сонети,
Свій попіл віддавши вітрам,
Щораз помирають поети,
Залишивши ім`я віршам!