За кров пролиту на Зеленопіллі
Минають тижні «вічної» АТО,
Військові ллють свою кров на Донбасі
На небі їх давно уже не сто…
«Жалоба буде», − кажуть морди ласі.
Країна вся ридає у жалю,
І плаче мати (сина вже немає).
Чи довго ще терпіти москалю,
Чи, може, хоч Господь його скарає?
Зеленопілля – ще один кінець,
Який початком стане для солдатів…
Спинився стукіт відданих сердець
Тепер нам їх лишилось пам’ятати.
Не схаменеться «путінська орда»,
Їх сатана створив, щоб убивати.
Та є одна для тих «чортів» біда.
Наш нарід буде Неньку захищати.
Хоч наша влада ніби і за нас,
Та вміє лиш горлати про жалобу.
Як не надійде «знищити» наказ,
Ще їм народ покаже свою злобу.
З лиця землі зітремо москаля,
І кожен з нас ще буде посміхатись,
Братів обійме «змучена» земля…
Ми ж ними вічно будемо пишатись!
