Важке небо
до віршувань в окупації.
кожень день тепер як в останнє
прокидаюся, каву п"ю
і з коханою мов з товаришем
обговорюємо війну.
розстаємося як назавжди,
бо не знати - допоки мир
ще хитатиметься у часі
над безоднею у петлі.
"куклуксклани" вештають містом -
все вишукують ворогів.
не спілкуюсь давно українською,
співрозмовником сам собі.
на рашистській вітаю обличчя -
ті вітають мене за це.
я, напевно, горю вже в пеклі,
бо горить у ганьбі лице.
не людина, а хибна тінь я,
оковиту що в душу ллє -
захлинається аж надія,
із білистих стучить зіниць...
від мари і від чорного марева
зачиняюся на замок.
...небо тисне тріснутим каменем
і зникає земля з-під ніг.
