Окупаційні віршики
до віршувань в окупації.
...Бог нас кинув по-чорному
Бог нас кинув і викинув...
" Кобза-сансара ", Ю. Іздрик.
1.
як радіє глупота!
як зненавистю скипає
московитськая орда!..
...що робити, я не знаю,
коли в серці пустота...
роскажи мені, скажи -
як із пам"яті зітерти
день задурених в олжі,
боронитися не вмерти?...
коли сили на межі.
2.
барани та вівці
никають по місту,
нишпорять по місту
вівці, барани.
кучері не стрижені,
не брудні, не чисті -
розбрелися в пошуку
де є їстивне.
не мала отара -
з-під копитів цоки,
врубують у вулиці
різнобійний крок.
барабанить в юлиці
на окіл сутужний
мовчазне, байдуже,
свійське, хутряне.
є для них усе тут:
в розруху травичка,
сльозова водичка
спалених осель.
але не їстивна
та трава червона
і вода солона
наче сум гірка.
і втікла із міста -
жуйна, безталанна
забрела отара
і за небокрай,
в змелену пустелю,
де на спашу стерво... -
втрапила в халепу
зрада чабанів.
...чи то сон, чи явне -
зрозуміти важко.
вівці наче люди.
лаються вожді!
ділять неподільне
батогами, пугами -
у спекотній спаші
гнилісних ідей
уплелося, сплуталось
із людськими криками
бекання та мекання,
гайворонів кряч...
і печально, гірко
все те споглядати
сном у нічку темну,
наче на яву...
...чи зітреться з пам"яті
день в омані здурених,
наглухо затулених
тінями тіней?..
те питання висне
докором сумління
і клубок гіркотний
в горло прикотив.
...каву наливаю
ранком, п"ю в задумі
із солодким печивом,
печивом кришу...
...тут земля ділиться від
напіврозпаду і розпАду...
" Serpentari", Ю. Іздрик.
3.
спіймане небо сіткою засухи й спеки
попелом впало на спраглую землю.
настовбурченим грифом
дивиться місто в майбутнє
в чеканні кривавої бойні
останнього подиху миру.
люди обпалені спекою злоби
зненависті і переляку
никають
нишпорять
вкритими порохом венами вулиць
сомнабулічно моляться ідолу
на двоголового птаха
стерв"ятника
що вивертає бебехи міста
відригує сморід брехні
...розгублені люди
б"ються лобами об черево
в череві міста
вкритого попелом неба -
бо вірять
вірують в ідола
і проклинають Вітчизну
матом
"по фєнє" клянуть.
"я те що не ти" - нашіптує смерть
і я їй безмежно вірю...
"Дефініція", Ю. Іздрик.
3.
P. S.
вітаючи зміни в часі
аж здригався радісний в реготі
і марнотне минуле власне
відітнув від себе знехотя
і блукає просвітлений в темряві
невагомий
нічий
ніхто
непотрібний
без роду
без племені
світу зайвий німий фантом
і у сумнівах переламних
озирається у пітьмі
поміж нечистю і Богами
поміж сферами і людьми
і яскраво зірки хихикали
і манили
і прикликали
а в душі його
демони никали
у душі його
Боги спали...
