09.10.2014 00:18
для всіх
221
    
  9 | 9  
 © Ем Скитаній

Окупаційні віршики

до віршувань в окупації.

...Бог нас кинув по-чорному

Бог нас кинув і викинув...


" Кобза-сансара ", Ю. Іздрик.


1.

як радіє глупота!

як зненавистю скипає

московитськая орда!..

...що робити, я не знаю, 

коли в серці пустота...

роскажи мені, скажи -

як із пам"яті зітерти

день задурених в олжі, 

боронитися не вмерти?...

коли сили на межі.


2.

барани та вівці

никають по місту, 

нишпорять по місту

вівці, барани.

кучері не стрижені, 

не брудні, не чисті -

розбрелися в пошуку

де є їстивне.

не мала отара -

з-під копитів цоки, 

врубують у вулиці

різнобійний крок.

барабанить в юлиці

на окіл сутужний

мовчазне, байдуже, 

свійське, хутряне.

є для них усе тут:

в розруху травичка, 

сльозова водичка

спалених осель.

але не їстивна

та трава червона

і вода солона

наче сум гірка.

і втікла із міста -

жуйна, безталанна

забрела отара

і за небокрай, 

в змелену пустелю, 

де на спашу стерво... -

втрапила в халепу

зрада чабанів.


...чи то сон, чи явне -

зрозуміти важко.

вівці наче люди.

лаються вожді!

ділять неподільне

батогами, пугами -

у спекотній спаші

гнилісних ідей

уплелося, сплуталось

із людськими криками

бекання та мекання, 

гайворонів кряч...

і печально, гірко

все те споглядати

сном у нічку темну, 

наче на яву...


...чи зітреться з пам"яті

день в омані здурених, 

наглухо затулених

тінями тіней?..

те питання висне

докором сумління

і клубок гіркотний

в горло прикотив.


...каву наливаю

ранком, п"ю в задумі

із солодким печивом, 

печивом кришу...


...тут земля ділиться від

напіврозпаду і розпАду...


" Serpentari", Ю. Іздрик.


3.

спіймане небо сіткою засухи й спеки

попелом впало на спраглую землю.

настовбурченим грифом

дивиться місто в майбутнє

в чеканні кривавої бойні

останнього подиху миру.

люди обпалені спекою злоби

зненависті і переляку

никають

нишпорять

вкритими порохом венами вулиць

сомнабулічно моляться ідолу

на двоголового птаха

стерв"ятника

що вивертає бебехи міста

відригує сморід брехні

...розгублені люди

б"ються лобами об черево

в череві міста

вкритого попелом неба -

бо вірять

вірують в ідола

і проклинають Вітчизну

матом

"по фєнє" клянуть.


"я те що не ти" - нашіптує смерть

і я їй безмежно вірю...


"Дефініція", Ю. Іздрик.


3.

P. S.

вітаючи зміни в часі

аж здригався радісний в реготі

і марнотне минуле власне

відітнув від себе знехотя


і блукає просвітлений в темряві

невагомий

нічий

ніхто

непотрібний

без роду

без племені

світу зайвий німий фантом


і у сумнівах переламних

озирається у пітьмі

поміж нечистю і Богами

поміж сферами і людьми


і яскраво зірки хихикали

і манили

і прикликали

а в душі його

демони никали

у душі його

Боги спали...

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 19.10.2014 21:34  © ... => Тетяна Чорновіл 

будемо вірити, що ця сторінка в історії країни як найскорше буде завершена...

 11.10.2014 17:11  Тетяна Чорновіл => © 

Аж страшно читати в віршованому підсумку те що відомо й так! ((
Будемо плекати надію, що колись це все минеться і стане страшною сторінкою історії!
Не знаю, чи всі, хто заколочував каламуть цих жахливих подій, зроблять належні висновки.
Тримайтеся!

 09.10.2014 16:06  © ... => Мальва СВІТАНКОВА 

дякую, Мальво.

 09.10.2014 15:46  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Цікава підбірка.
І між рядків читається багато!

 09.10.2014 15:43  © ... => Світлана Рачинська 

дійсно, який може бути пафрс...залишитися б собою.

 09.10.2014 15:40  © ... => Ганна Коназюк 

дякую.

 09.10.2014 15:39  © ... => Панін Олександр Миколайович 

щіро вдячний!

 09.10.2014 15:37  © ... => Тадм 

дякую, тадме!

 09.10.2014 15:37  Світлана Рачинська => © 

я б і хотіла щось добавити, але, думаю, у тому череві немає місця для пафосу... дуже жаль...

 09.10.2014 15:37  © ... => Деркач Олександр 

дійсно, Олександре, що уе парадоксальна реальність - радіти окупації...тут тільки й залишається, що розвести руками... - і нічого тут не вдієш...дивуюся шахтарям і робітникам, які із "задоволенням"(?..) сприймають такий стан речей...

 09.10.2014 15:31  © ... => Тетяна Белімова 

змушені "триматися", адже це наша земля, наша Україна і цю склянку гіркого напою розчарування в людях повинні випити...дякую,Тетяно, за розуміння.

 09.10.2014 15:28  © ... => Світлана Рачинська 

відчуття, що перебуваєш у смердючому, гнилому череві мене не покидає від першого дня окупації міста...таке всепоглинаюче радіння настання неволі у тутешніх мешканців...- я навіть і не знаю із чим його порівняти, аби зрозуміти, як таке може бути...але воно є! дійсно, що "від нас відвернувся Бог"...

 09.10.2014 14:15  Ганна Коназюк => © 

Надзвичайно сильна поезія! Струс свідомості...
Чудово!

 09.10.2014 12:21  Панін Олександр Миколайович... => © 

Досконала, потрібна, своєчасна поезія.

 09.10.2014 11:42  Тадм => © 

Правдиво, зболено, відчутно.

 09.10.2014 09:10  Деркач Олександр => © 

Гротеск, жорстока фантасмагорія...але парадокс - це реальність((( Чудова, сильна поезія

 08.10.2014 22:30  Тетяна Белімова => © 

Гіркі слова. Не знаю, пане Миколо, як ви там ще тримаєтеся? Я б не змогла. Уже б, певно, втекла світ за очі. Важко серед таких жити. Ми ж люди. Хочемо, аби нас розуміли, і з розумінням ставитися до ближніх. А як таких зрозумієш? А вони тебе?
Вівці - саме те слово і образ вийшов влучний, місткий. Не страшні, не брудні, ніякі. Вівці - баранота! Сумно і страшно від визнання того, що це - правда.

 08.10.2014 21:04  Світлана Рачинська => © 

Я не знаю що й сказати... Знаєте, відчуття, що зазирнула у правду. І та правда зовсім не красива, але така життєва, справжня, без блюзнірства, що раптом, мимоволі, відчулася тією вівцею, або ж тим сліпцем... Дякую за цю розгорнуту подорож думаючим словом небайдужого автора. Чудово!