Моє життя - безумна п`єса
з рубрики / циклу «Чи( )є майбутнє?»
Моє життя - безумна п`єса
Де кожен грає так, як є
А є у кожного своє.
Тож кожен робить те, що хоче:
Танцює, виє чи ж регоче
І байдуже до глядачів.
На сцені комік виступає:
Розказує свій анекдот.
А поруч трагік: кулю в рот
Пустити сам собі бажає:
Чи може хтось його штовхає?
Але ж не в цьому річ і суть.
Безчинства, злочин, мракобісся,
Відвертість, щирість, каяття —
Змішалось все. Тож лиш сміття
Зібрати можна з тої купи,
Бо ж як зрівнять противні групи:
Із меду вийде шмат лайна.
А що? Немає тут нічого злого.
Там трошки біле, трошки чорне
Хоч вийшло чудисько потворне.
А лиха явно тут нема.
Бо точок зору ж не катма.
Їх сотні, тисячі й мільйони.
І всі вони того ж покрову.
Не треба й думати про це.
Все й так відомо — то яйце.
Як не крути, а вийте теє саме.
Лиш не верти його руками,
Там де тупий лежить кінець.
Так легше блуд сприймать за дійсність.
Так світ простіший, ніж він є.
Так сонце сяде — місяць вийде,
І день, як був, так й не піде.
Їм смішно-смішно — зал регоче
І виє дико — верещить!
Чи ж смерть його отак заводить?
Чи ж може гумор так гнівить?
Звичайно, є вина акторів.
Що кожен з них — то вже “звєзда”.
А й люди — маса не бліда,
Тож мають бачить: де біда.
26.03.2014