Стогне земля
з рубрики / циклу «Про долю»
Немов пропасниці благав,
«Пусти мене, матусю»,
Боляче робить – добре знав,
«Я скоро повернуся».
Вона не чула тих благань,
Поклони слізно била,
Досить страшних поневірянь,
Не для війни ростила.
Боліло серце і душа,
А ненька все ридає,
«Не плач матусю, неспроста,
До бою, клич лунає».
Стогне земля і матері
Горе спокутують щоднини,
Хтось не зважає на гріхи,
Мов в тім нема провини.
м. Славута,
