Літній вечір.
з рубрики / циклу «Про мою Україну»
Боже, як я люблю оцю землю …
для мене ріднішої в світі нема!
І вітер, і степ. . . зорі, що падають з неба,
ти тільки поглянь-це ж краса не земна!
Яким прохолодним бува надвечір’я…
нашіптують щось тихо листя дерев,
Малюють у небі нам долі сузір’я,
від прадідів наших і аж дотепер.
А вечір п’янкий, так люблю його подих,
в нім стільки намішано, музики, слів...
І запахи, й звуки -мелодія літа…
не сила надихатись, намилуватися ним.
Місяць ледь-ледь визирає з-за хмари,
ллється його напівсонне тепло.
Тиша навкруг, лише я й ночі чари…
дивно, та все це й до мене було…
Варто спинитись і просто подихати літом,
вслухатись в тихий гомін землі,
Стати єдиним з природою, Світом...
спинити шаліючі дні.
Ти раптом відчуєш, що час швидко лине,
не має ні вчора ні завтра, лиш мить.
Сьогодні і зараз оце лиш важливо,
кожну звилину, секунду допить...
Не бігти, не гнатись забувши про себе,
про те що душа потребує добра,
Щоби лиш я і зоряне небо,
щоби Душа відпочити змогла….
