Солдати ідуть у небо
з рубрики / циклу «Пам`яті Героїв...»
Крильми розчахнуте небо,
найкращі ідуть від нас...
Душі пече: " -Не треба!"
Який же страшний цей час!
Та ж це наші діти рідні,
це чиїсь батьки й сини,
І котяться сльози срібні,
солдати тріпочуть крильми…
Огорнуть вони Україну,
своїми крильми мов щитом,
на захисті стануть незримо...
здається усе те сном.
Ідуть вони не квапливо...
біль їх не відпускає,
(матері сльози зрадливі,
донька вночі гукає... )
Ідуть вони не квапливо,
серце лишають тут,
повернуться в поле зливою,
маками проростуть.
Як прийде колись дитина,
на макове поле те,
відчує любов щемливу,
глибинне чуття, святе.
В Душі воно зародилось,
не знищить його не вбити,
воно нам дарує віру,
в нім силу знаходимо жити!
Воно дає змогу зцілитись,
коли її вже нема...
Коли всі зів`яли квіти,
лютує в душі зима.
Нам душу скувало від болю,
та ж волю повинні знайти,
Жити заради Героїв,
що дали квітам зрости!
