Ода смутку
з рубрики / циклу «З іншого життя»
За цю печаль тебе хвалю,
За ці страждання – тобі слава.
За те, що я себе знайду,
І ті скарби, що заховала.
А те, що плачу – не біда,
Сльозами вичищусь від бруду,
Того, що не бере вода...
Хоч спокій я тепер забуду.
Та й спокою мені не треба,
Прагну горіти, а не тліти.
Тебе мені послало Небо –
Саме тому і варто жити.
25.07.2014
