До Народу...
з рубрики / циклу «До Народу...»
Я Дух одвічної стихії,
я твоя Сила і Надія я твоя,
Мене, немов, зерно у душах сіє,
свого народу матінка-земля.
А проросте воно в ту саму пору,
коли ти гинутимеш в полум’ї війни,
Коли забувши предків й свою мову,
Ти не згадаєш хто Ви є, чиї сини!
І понесеш за все це покарання,
воно страшне, заплатиш ти життям,
За довгі роки прозябання
в в’язкім болоті забуття...
Не можна, чуєш, забувати,
не можна жити в забутті!
І жевріючи дотлівати,
бо тихо згинеш у болоті тім.
Тебе врятує тільки Віра
той Дух, що Націю зберіг,
Вона звитягою хрестила
і проведе найважчою з доріг.
Дух предків у скрутну годину,
підтримає і вкаже шлях,
Він допоможе врятувати Україну,
відстояти її в тяжких боях.
Ти знай, що прийде час для перемоги,
то ж головне хоч як не тяжко -йди!
І не впади щоб не зійти з дороги,
бо то вже буде назавжди...
Не втрать надію, віру у майбутнє,
бо ж сила Нації в тобі жива,
Вона вже скрізь, вона присутня,
життям з криниці напува.
Так буде важко, так і страшно буде,
і буде горе на твоїм путі,
Та знай, що Дух країни - всюди,
його не знищили у забутті.
Запам`ятай, що він неперереможний,
його не вбити пострілом в серця,
Бо він в нас є, він в серці кожнім,
він дасть наснагу вистояти до кінця!
