ДЕ ХОВАЮТЬСЯ ХВОСТАТІ ЧОРТИКИ?..

З великого міста, де було кілька театрів, Соловейку не хотілось виїжджати. Тому знайшов ту роботу і те підприємство, де дали місце у гуртожитку і прописали. Хотів був влаштуватися у якийсь будинок культури, театр, організацію, споріднену з культурою, зрештою на якусь «культурну» фабрику чи «культурний» завод. Не вдалося через те, що ніде не було гуртожитків або не давали постійної прописки. Тому вибір нещодавнього студента випав на один з заводів, де давали і те, й друге. Оформили столяром, але дізнавшись, що новий працівник має хист до малювання, запевнили: «Згодом працюватимеш художником-оформлювачем, якщо, звісно, захочеш».

Юрій не заперечив.

Життя у гуртожитку на різні події було достатньо багатим. Сидів якось Юрій за столом після роботи, заучуючи роль для драматичної вистави. Раптом чує: щось у двері шкрябає. Подумав, що, напевне, кіт. А воно далі ще наполегливіше пошкрябує, та якось не по-котячому — не тільки десь унизу, а й зверху. Тільки-но Юрась хотів устати й подивитися, що там, як — гледь! — двері повільно відкриваються і через поріг вповзає… людська рука. Згодом показалась фізіономія їхнього співмешканця Володі — червона-червона й… усміхненоперекошена. Фізіономії не до снаги було піднятися над підлогою вище ширини пляшки. Вуста щось хотіли сказати, але майже нічого не виходило, тільки «гик!»… «гик-гик!»… «а я…», «усе д… д… доб… ре…».

— Дай-но допоможу, — запропонував Юрко, впізнавши сусіда по кімнаті.

— А-а-а…

— Ну, й нализався ж ти, Володю…

— Пер… пру… пре-е... премію-ю…

— Обмив?

— Гг-гик!.. Га... гар-н-н-о...

— «Гарно», «гарно»... — погодився Юрко.

Відтак доволочив Володю до його ліжка, і той неначе заснув був. Але хвилин через двадцять як зіскочить з нього. Сів і став посивілим поглядом дивитися по кімнаті. А потім зупинився на одній точці. Встав невпевнено, хитаючись, підійшов ближче і давай щось там неіснуюче руками ловити. А потім як повернеться до свого ліжка та як схопить ковдру і — на підлогу. Відтак стрибнув на неї і давай ногами гарцювати, мов глину місити, примовляючи:

— А ось вам! А нате вам! Гади неголені, хвостами матляєте прямо мені в очі! Безкультурні!.. Падлюки окаянні, спати не даєте… Чому посміхаєтеся? Чому гергочите?.. Ви що, гадаєте, я на вас управи не знайду?!. І взагалі, чому ви тут поселилися? Я у цій кімнаті мешкаю! Це — моє ліжко! Це — мій матрац!

За цими словами — та до матрацу! Скинув з ліжка, сів на його голу сітку. Дивився-дивився на матрац. А потім я-а-ак стрибне по-котячому на нього і давай вимацувати.

— А-а-а, ось ви куди ховаєтесь! А я вас — за хвостики! За хвостики! Що, боляче?!. У-ух ти! Чому ти щипаєшся? Чому ти нігті не позрізав?... А я тобі — щолбанчика... О-йй! Чого плюєшся?!. Ах ти ж безкультурна тварино! Ой!.. Ой!!! Як вас багато!!!

Володя метнувя на сітку ліжка і заходився швидко-швидко пощіпувати себе, немов пір’я відриваючи.

— Ви що робите?! У шкіру мою впиваєтесь? Крові хочете? Крові моєї?.. Моєї крові?!. Ах ви ж які підступні!..

І з цими словами Володимир зіскочив, ухопив матрац, ліг на голу сітку й укрився ним. Лежав хвилин десять. Потім почав там якусь тільки йому відому боротьбу з хвостатиками. Зрештою наче заспокоївся. Довго зовсім не ворушився.

«Чи не віддав Богу душу? — подумав Соловейко. — Та хоч би вже швидше його земляк, Толік, прийшов з роботи. А то вже й лячно стає. Юрко такого ще ніколи не бачив і не знав, як себе вести».

Ще тоді, коли Володимир заповзав до кімнати, його бачила чергова по гуртожитку і зреагувала спокійно: то для неї була знайома сцена у виконанні давнього мешканця гуртожитку.

Юрась прислухався: Володя не сопів і не чхав. О, Господи! Юрій хотів був підняти обережно матрац, але не зміг. Володя у нього укутався так, що треба було смикати чимдуж. Тож Юрій вирішив нахилитися та й знизу, крізь сітку, зазирнути: чи живий сусід по кімнаті? Зирк! О-о… О-о-о, «картина»! О-о, «натюрморт»! Той лежав під матрацом вже зовсім голий, а вся чоловіча гідність проскочила між вічками сітки й звисала аж до підлоги. І як тільки Володя у такій ситуації намагався ловити чортиків, так ті вічка змикались, затискуючи його мотовило разом з усім причандаллям. Тож він і не рухався тривалий час, тільки шепочучи про себе лише йому відомі заклинання алкаша.