22.10.2014 21:08
для всіх
230
    
  5 | 5  
 © Микола Чат

Негадане кохання

Негадане кохання

Одиноко по Всесвіту білому.

Самотів між зірок чорнорясником.

У серденьку давно помертвілому, 

Безнадія льодилася власником.


Не шукаючи долю негадану, 

Животів лиш хмільною оманою.

Не бриніли молитви між ладану…

Доки очі не стрілись з коханою.


Її погляд – глибінь океанова

Та, що манить бажання перлинами.

Завитків філігранність каштанова, 

Терпко губить мій розум полинами.


Глянець шкіри – лілейність березова, 

Що палає амурною лавою.

І усмішка невиспіло-фрезова

Підсолоджена чорною кавою.


А по тілу - сузір’ями родимки

До Блаженства ведуть галактики…

Скрипотять в мою душу сходинки, 

Роздираючи серце в клаптики.

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 29.10.2014 18:53  © ... 

Спасибі. Ціную ваші оцінки!

 23.10.2014 14:12  Тетяна Чорновіл => © 

Неймовірно!
Слова зайві!

 23.10.2014 12:53  Тадм => © 

красиво!

 22.10.2014 22:35  Ганна Коназюк => © 

Надзвичайно!.. Як вишукано описано жіночу вроду! Чудово!