Човник
Ось він знову колихається на хвилях.
Сам-один, мій маленький човник,
Навіки кинутий людьми посеред моря.
Хто його забере додому, обігріє?
Але спочатку човник треба побачити,
А він – бідолашка! – дуже далеко,
Десь там, на краю водойми.
Думаєш, те море солоне? Ні.
Воно було б солодшим за мед,
Бо море те – планета людей.
І там є самотність. І вона страшна.
І човник намагається не потонути.
Просто намагається втриматись.
Але щотой малюк в океані?
Куди закине дерев’яного мандрівника?
Його міг би хтось підтримати,
Та човник звик до самотності.
Його можна було б витягти на берег,
Але та самотність надто важка.
Куди ж ти, човнику, тікаєш?
Навколо ж люди, помітять,
Повернуть на середину ешафоту.
Так ти і сконаєш, посеред моря,
Як і належить човникам.
… Посеред моря жив-був човник.
Посеред моря його й накрила хвиля.
От і стало менше мрійників.
До кого тепер кричати?
Кого виглядати з берега?
Де ти, човнику? Де ти, маленький?
