30.11.2014 20:25
for all
277 views
    
rating 5 | 3 usr.
 © Оксамит

Один день у мами

Один день у мами Вони розіграли такий спектакль життя, за колізіями якого сам Бог спостерігав, з цікавістю підігруючи їм усмішкою долі. Вони хотіли театру, а життя їм запропонувало свою виставу, набагато цікавішу. У житті все серйозно-як зіграєш, так і буде, і якщо сфальшивив, то вже немає нагоди переграти. (Ю. Николишин. Бота-Фікс)

Добре, що завчасно приїхала, бо в той автобус не втовпишся. Літом дачники, а зимою заробітчани. Та, що то з тим зробиш, адже всім їхати треба...

Як же летить час, змінюючи все навкруг, а загалом як вдуматись, то все йде по колу.., одвічному кругу життя.

Ось і час відправлення. Замріялась. За п`ятнадцять дев`ята, Ти вже на роботі, і зараз затілікає телефон, висвічуючи смс від Тебе. І те що прочитаю вириватиме груди, сяятиме барвами веселки, і зігріє найвіддаленіші куточки душі. Як то давно було. Та й де та твоя нинішня робота? Де той далекий континент, з якого не шлють смс... Як там Тобі? І що з Тобою там?..

- Зупиніть мені, за тим магазином, біля стовпчиків... Біля тих, що відділяють один куток села від другого. Дякую.

Ще метрів зо двісті пішки. Мама вже виглядає, он видніється її силует. Мама-щоб про тебе розповісти не вистачить часу, бо його треба і треба, а щоб написать про тебе не вистачить паперу в цілому світі. Мама-волелюбна, владна, добра і сувора, справедлива і ніжна. Як же я тобі вдячна рідна, за ту любов яку ти прививала до навколишнього, за те, що ти навчила відповідальності і вірності. І жалкую, що не навчила трішки любити себе в собі, бо не могла ти тому вчити, бо й досі віддаєш себе, забуваючи про себе...

Знов затілікало - Приїдеш, набереш, цілую, чекаю.

Так я вже приїхала, зараз увійду у двір і звонитиму, і летітиму від тієї розмови, бо Ти не забудеш спитати мене про все... Коли то було? Давно? Коли Ти знов спитаєш мене про все? Я вже й сама незнаю. Відстань і час...

Ось і дійшли, як завжди чистота двору вражає. Все на своїх місцях. За хату й мови нема. Мамо яка ж ти.., ніщо не впливає на тебе ні час ні роки ні те горе, що спіткало тебе. Як же в тебе затишно і до болю все рідне і добре.

Викладаю гостинці і знаю, що зараз будеш сваритися, що витратилась, а от від привезених газет і журналів, усмішку і задоволення не сховаєш. Знаю чим тебе порадувати, знаю як ти любиш читати. Та хіба ж тільки читання, ще додати музику, квітникарство, кулінарію, плетіння гачком і спицями, а ще в тебе є купа блокнотів з твоїми записами. Мама-незламана, нескорена, єдина...

- Ходи привітаєшся з батьком.

- Так мамо...

Навіть сьомий рік паралічу, який розбив твого чоловіка і мого батька не зробив тебе опущеною, нещасною, байдужою... Боляче? Так боляче, ще зовсім молода жінка, життя якої закінчилось хвилиною, бо та хвилина забрала в неї того, кого кохала, а тепер її кохання дивиться на неї очима дитини. Страшна хвороба і невиліковна. І не доведи Господи нікому, і не знати, і не бачити того, що знає і бачить моя мама...

- Привіт, привіт!!! То я!!!

- Привіт, привіт, я вже в мами. Скучила, люблю, цілую.

- Розповідай, як ти, що нового, як чуєш себе? Все все розповідай...

- Я нормально. Ти як? Все все кажи, і про все розповідай.

Гойдалка-найулюбленіше місце в маминому дворі. Та гойдалка єдина, була свідком наших з Тобою розмов, коли під покровом ночі не можна було наговоритись, а вранці не хотілось класти слухавку, бо і Ти і я знали, що на деякий час ми замовкнемо. Коли то було? Де Ти? І де я? Час і відстань...

Вечір у мами, то завжди тепла бесіда. М`яке світло від бра, як же затишно у тебе мамо. Спогади і мамин голос починає тремтіти, набігають сльози, але вона сильна жінка.., вміє себе опанувати. Мама вправно переведе розмову про план роботи на завтрішній день і я розуміючи що мамі болить підтримаю її.

Ранок настане ще затемно, бо мене розбудить твоє повідомлення - Люблю, цілую моя... Коли то було? Час і відстань...

Мамо я їду і знов ти залишаєшся одна, на якийсь час, і нас розділятиме певна відстань, але ж ти знаєш, що я приїду і ми виконаєм всю роботу яку треба зробити, ми поговоримо про все, те про що треба поговорити, ми заспіваємо наших пісень, ти подаруєш мені зв`язану твоїми руками річ, наготуєш смакіття, прочитаєш дещо з своїх записів, радітимеш новим газетам і журналам, і проведеш до воріт, перехрестиш і побажаєш доброї дороги...

- Змирись доню...

- Мамусю рідна в мене все добре...

Вийшла за ворота і те, що розривало мене, хотіло кричати - Мамо якби ти знала, що з тим з ким я поруч, я живу і жалію, а з тим з ким душа і серце, я люблю і вмираю...

Тільки час і відстань знає про наше дивне кохання. Кохання в якому море мовчання, а те море впадає в океан ніжності. Кохання в якому миттєві зустрічі перейшли в роки чекання.І тільки час і відстань знають коли то буде, а може було?.. В кожного свій берег, своє пристанище, то може мама й права-змиритись? ДеТи і де я? Хто зна. Чи ми були взагалі, чи ми є? Хто дасть відповідь? Чи та отрута образи з`їсть все що намагаюсь зберегти? Чи час з відстанню так здружились, що їм зайвого й не потрібно? Нема відповіді. Змирись...

Добре, що завчасно приїхала, бо в той автобус не втовпишся. Літом дачники, а зимою заробітчани. Та, що з тим зробиш, адже всім їхати треба...

Публікації: Оксамит

Авторські твори, вірші, проза, публіцистика, освіта та інше

Сторінка: 1 з 14 | Знайдено: 79
Автор: оксамит
АВТОРСЬКІ ЗБІРКИ: Палітра мрій;
Сортування за: Дата/час опублікування з спад.;

Обговорення

Візьміть участь в обговоренні

  • Поскаржитись
 02.12.2014 12:56  Люлька Ніна => © 

Пані Оксамит, написано чудово про наших наших мамів, вже і про нас, бо ми також мами. І чекаємо і хвилюємось за своїх дітей. Така буденна розповідь і така ж велична. 

 01.12.2014 23:42  Ганна Іскренко => © 

Дуже ніжна розповідь. І мабуть, всі мами трішки схожі. Може, то така спільна риса у українських жінок страршого покоління: кожною хвилиною свого життя служать іншим, а себе любити і берегти зовсім не вміють. І дочок своїх цій нехитрій примудрості навчити не можуть. І все ж наші мами найкращі у світі. 

 30.11.2014 22:20  Маргарита Проніна => © 

Чудово розуміючи Ваші почуття, які промовляють у творі, хочу подякувати Вам за чесну теплу розповідь, гарно пишите, пишіть ще, то є потрібна проза! 

 30.11.2014 11:24  Тетяна Ільніцька 

Обдумую символіку картинки))  

 30.11.2014 11:22  Тетяна Ільніцька => © 

Життя як воно є. Життя як лірика душі, спогади про найкращі його моменти, відвідини мами-тата, світу дитинства, давно втраченого, загубленого, радше ілюзорного, ніж справжнього!
Дуже сподобалося!!!