Самотня хата
Стоїть хата край села,
Вся у сніг сповита,
Зима стежку замела,
Горобців лиш свита.
Посідали на калину,
Цвірінчать щосили,
Вони хату-сиротину,
Мовби розбудили.
Сонце в вікна заглядає,
Сріблом сніг блищить,
Хата, мовби оживає,
Ще прийде та мить.
Будуть її доглядати,
Як колись бувало,
Почала знов сумувати,
Сонечка не стало.
Полохливі горобці,
Під стріху сховались,
Умить стихли вони всі,
Сутінок злякались.
Тут став вітер завивати,
Хата затужила,
Знов холодна буде спати,
Так тепло любила.
м.Славута,
