Ковтає сльози
з рубрики / циклу «Про долю»
Ковтає сльози, мов полин,
Така вже її доля,
Чути із церкви уже дзвін,
А серцю, то не воля.
Кохала, як тільки могла,
Втоптали у багнюку,
Не тримала в душі зла,
Та мала лиш науку.
Він з іншою йде під вінець,
В коханні їй клянеться,
Це ще не все, це не кінець,
Ще щастя їй всміхнеться.
Змішала сльози, сум і біль,
Усе в кулак взяла,
Була у неї певна ціль,
В чисте поле пішла.
Усе пустила хай летить,
Назад не повертає,
Вона більш щастя не проспить,
Ще щиро покохає.
м.Славута,
