24.12.2014 09:46
для всіх
488
    
  9 | 10  
 © Ганна Коназюк

Ангели приходять без запізнення

Ангели приходять без запізнення

з рубрики / циклу «Зимові історії зі смаком гарячого шоколаду і свіжого цитрусу»

- Коли я був людиною багато чого не розумів. Наприклад, чому одні люди годують голубів крихтами хліба, а інші намагаються, ніби ненароком, їх розігнати?.. Не розумів, чи просто мене це не цікавило — важко сказати... Багато забулося, стерлося навіки з пам`яті. Смішно, але я навіть не пригадаю ким я був, чим займався, як скінчилося моє земне життя?.. Лише окремі фрагменти, невеличкі епізоди, час-від-часу навідують мою світлу постать, з метою про щось натякнути... Кілька століть тому я натрапив на одну стару книгу з потертою синьою палятуркою, вона мала запах полину, цвілі і солодкої ванілі... Дивний букет... Але саме цей аромат подарував мені спогад про мою пристрасть до книг. Я згадав, що любив читати, мав велику бібліотеку, але... Але я поділяв книги на хороші і погані. Хороші — читав запоєм, на погані — не марнував час. Але ж книги, як і люди, не бувають “хороші” і “погані” - вони різні, тому цікаві. Не кожна книга, як і не кожна людина, готова тобі довіритись, повідати свою історію... Ця ясність мені відкрилась, коли я вже був світлим, напівпрозорим і крилатим, та мав досвід супроводжувати і оберігати тіло й душу не однієї людини...

Проспект Маяковського був закоркований, як завжди, о цій ранковій порі. Лануси, лексуси, лади, ленд крузери повільно рухались по болотянисто-засніженій дорозі, ділячись при виїзді з Троєщини на два потоки — в сторону Петрівки і в сторону Дарниці. Сіре обвисле небо ладне просто обвалитися на дахи будинків, не то снігом, не то дощем... Одинока постать Ангела неспішно просувалась поміж автівок, потім вийшла на тротуар і пришвидшила кроки. Дивно, що Ангел ішов, як звичайна людина, адже можна просто здійнятися над землею і, поминувши перепони, досягнути свого місця призначення за лічені хвилини...

- Вас дивує, що я не лечу? У мене є час до одинадцятої години, сорока восьми хвилин і п`ятнадцяти секунд, то чому б і не прогулятися? Одинокі прогулянки є дуже корисними. Йдеш — думаєш, думаєш — згадуєш, згадуєш — аналізуєш, аналізуєш — робиш висновки, отже, навчаєшся і закріплюєш свій досвід. Правда, можна й по-іншому прогулятися: йдеш — спостерігаєш, роздивляєшся, плануєш, мрієш... А можна йти й ні про що не думати, ноги самі доведуть у потрібне місце, бо ніщо в житті не відбувається безцільно — і брудне листя, що причепилось до взуття, і сніжинка, що упала на вії, мають своє завдання, свою маленьку чи велику місію...

- Мамо! Дозволь я на тій гойдалці покатаюсь? Я не довго! Можна? - Запитує мале дівча у своєї матусі.

- Не дозволяй! Ні в якому разі! Гойдалка поламана, кріплення не надійне — в кращому разі дитя отримає великі забої... - Втрутився Ангел.

- Ні, доцю... Вибач, але іншим разом. Щось мені підказує, що тобі краще тут не гойдатися...

Небо нарешті не витримало напору і прорвалося — великими білими пластівцями падав пухнатий сніг. Все-таки зима вирішила зробити новорічний подарунок. І з кожною біленькою крупинкою вулиці, дерева, будівлі, машини, перехожі набувають світлого святкового настрою, адже пам`ятаєте, що кожна сніжинка має свою маленьку чи велику місію...

Ангел, і без того білий, покривався снігом, який особливо не був помітним, а лише додавав пір`їновим крилам об`єму... Він ще деякий час ішов, посміхаючись людям та роблячи час-від-часу підказки. Ось і місце призначення — великий будівельний комплекс із різними спорудами. Він зупинився і зосередив свій погляд на вікнах третього поверху. До когось в гості, чи як?..

- Маю декого сьогодні зустріти... Познайомитись і... Взагалі, дивне це місце. Багато людських душ повертаються звідси додому, а інші приходять погостити, набратись досвіду, виконати завдання... Такий собі “вокзал”...

Світлим довгим глянцевим коридором ішов Ангел... Поспішав... Ось двері. Крик жінки. Плач дитини.

- Час народження — одинадцята година і сорок вісім хвилин. - Зафіксував лікар-акушер.

- Ну, здрастуй, немовлятко, — миле Боже створіння!.. Вітаю з приходом у цей цікавий, непростий світ! Я — твій Ангел-охоронець і буду з тобою довго-довго, доки не передам у руки Всевишньому... Я буду невидимим, хоча ні на секунду не залишу тебе, ти лиш прислухайся до моїх порад... Зараз ти мене бачиш і бачитимеш кілька перших років свого життя. А твоїм батькам буде загадкою, до кого ти посміхаєшся, дивлячись “в нікуди”... Що ж — відлік почато. В добру путь, хлопче!..

На Землі народилася ще одна людина. Ангели приходять без запізнення...



Київ, 24.12.2014

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 26.12.2014 09:25  Тетяна Белімова => © 

От щойно переглянула ще раз. Ідея дуже гарна. І виконання не підвело. Майстерність. Це вже свідчення певного авторського рівня. Впізнаваний стиль.
А ще ця новела дуже лірична! Про народження нового життя хочеться говорити завжди, бо це найкраще, що може відбутися з людиною!

 24.12.2014 23:23  Панін Олександр Мико... => © 

Янголи бувають різними, з ними не все так просто,
але від таких творів більшає кількість Світлих Істот!
Чудова мініатюра.

 24.12.2014 22:36  Тетяна Белімова => © 

Чудовий твір)) Читала із задоволенням!!!

{#} {#}

 24.12.2014 18:15  Світлана Рачинська => © 

Аню, дуже... Щось, сьогодні, я не багатослівна... Але враження найкращі!... Чудово...

 24.12.2014 11:50  Олена Вишневська => © 

"Ангели приходять без запізнення!" І добре, коли до їхнього приходу ми не закриваємо свої серця і чуємо їх!

 24.12.2014 11:38  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Насолоджувалась, читаючи!..

Дякую! Нагадала про те, що не слід забувати!!!

 24.12.2014 10:41  Деркач Олександр => © 

Сподобалось..гарна проза і є гарні поетичні місця - прорване небо, сніг у крилах...