Оля Стасюк Дзвінок
Дзвінок. Десять цифр – раною.
- Що робиш?
- Читаю Багряного.
- А як ти? Мрійлива, певно,
З потоками мрій даремних,
Закохана в світ художній?
- Байдужа. Пряма. Порожня.
- Що сталося? (тінь іроній)
- Дістало важке безсоння.
- Співаєш про Гриця й осінь?
- У мене тепер безголосся.
- Копаєш в неділю зілля?
- У трав відтепер безсилля.
- А як тоді борешся з раною?
- Казала ж, читаю Багряного…
19.02.2015 11:25 Володимир Пірнач => © |
 Шикарно. |
19.02.2015 11:13 Деркач Олександр => © |
 Супер! |
19.02.2015 07:54 Тетяна Чорновіл => © |
 Нехай заживають рани... |
18.02.2015 08:56 Тетяна Белімова => © |
 Олю! Справді дуже майстерно вийшло)) Діалогічне мовлення)) І Багряний! Теж дуже люблю цього автора! |
17.02.2015 22:10 Анна Ольтенберг => © |
 Олю, як завжди неперевершено!) Захоплююсь твоєю творчістю! |
17.02.2015 19:55 Сон Блакитного Сонця => © |
 Безголосся у Поплавського та він не комплексує. Цей вірш явно не про Поплавського. Я вгадав? |
17.02.2015 19:38 Світлана Рачинська => © |
 Казково... Я теж закохана в твій художній світ... Деякі рани зцілюються самі, якби ж не дзвінки... Ось такі. Чудово, Оль! |
17.02.2015 19:34 Ганна Коназюк => © |
 Що й сказати? |
17.02.2015 19:08 Ем Скитаній => © |
 діалогові віршики взагалі то складна річ...у Вас це вийшло реально, живо, прекрасно, чудово, Олю! |