Стрибок з парашутом.
до віршувань в окупації
...це як стрибок рішучий з парашутом -
розбитись?..
врятуватись?..
умить кільце смикнути
і злетіти з прірви
стропилами вчепитись в купол неба
і з висоти пташиного польоту
поглянути униз... -
за степом, там
загарбником прикуте до гармат
в тюрмі закрито викрадене місто
де вітер волі протягами
плазом на хідниках останнім видиханням
вповзає вмерти
розчавленим у бруд понуро тінями
блукаючих в нікуди...
маріонетні і безликістю ніякі
просякнуті покорою в полоні
відвернуті від сонця
з тінями у тінях
ведуть розмови між собою
в собі для себе
ідучи
личину лиць міняють повсякчасно
у мертву волю скидуючи їх
і йдуть урізнобіч
штовхаються "дне з одним
із дзвоном глуходзвонно
і розсипаються у прах
чи вибухають на друзки і бризки
і вмить відтворені знов плентають в нікуди
в червоночорній рідині
ногами місять землю
в розмові жлобській ні про що
з такими ж тінями у тіні між тінЕй
і АБИЩО халявне в їхній мрії
слизотою наповнює хати...
а тут
на висоті
таке безмежно синє небо!
хмаркИ і сонце
веселкою із квітів вітається весна
в переспіві птахи пронизують безмежність
стрімкими злетами в радінні...
але вже стрімко
не зворотно вже
засмоктує падіння
туди
униз
в в"язницю-місто
у сморід
у багно
в лайно
між тіні
спотворений на тінь...
