Телефон
з рубрики / циклу «Час, сьогодення, кімната»
Минають кроки перехожих,
лунають тут собору дзвони.
У плині літ хтось переможе,
а дехто в ньому вже потоне.
Шукають крихти, тихо бродять,
птахи на площі, як в облозі.
Спішать, мов десь є нагорода,
автомобілі по дорозі.
Та сама площа, люди, птиці –
але минуло безліч років.
Тоді теж вітер віяв листя,
й вели до нього чиїсь кроки.
У плині літ став одиноким –
стрімкі прогресу марафони.
Єдиний друг його лиш спокій –
він, був міським лиш телефоном.
В нагоді лиш простора будка –
в грозу чи дощ когось сховає.
Людські чи радощі чи смутки,
в мобільних вже, слова лунають.
Та сама площа в центрі міста…
Не ті вже птиці, інші люди.
На жаль, природа часу злісна–
Вже не повернеш - вже не буде.
Біла Церква, 13/11/2010