Прощання
з рубрики / циклу «Колись я тобі скажу»
Назвали люди ці квіти ірисами... Любов ніколи не пропадає, вона живе серед людей і нагадує — цінуйте щастя, прислухайтесь одне до одного.Так розуміти й сприймати дотиком природу вміє далеко не кожний художник, а почути й передати биття її серця здатні лише генії... (Ван Гог. ІРИСИ)
Загадковість.., з протиріч,
Благородство у колір-
П`янким ароматом.
Із незримої лінії
Без межі і границь,
Свідком стали б іриси блаватні...
Зрозуміть сприйняття...
Дотик ніжності рук,
Не судилося втілити мрії
На пелюстки ірисів
Тихо впала сльоза,
Щемна мука оселиться в тілі...
У безумному-вічність...
Із ірисів букет,
Дивовижного бачення-сила.
На холодному лоні-
Грішний був етикет,
Де приниження в ласці губила...
Буйний цвіт-талісман,
Неба чистого-синь,
Милуватись ірисовим квітом..,
Берегла-не зберіг,
Засміявсь-не цінив..,
На залюблене.., чорним гранітом.
Що в ірисах моїх?..
Заколиште мене..,
Закохайте у спокій красивий,
Де мовчання і сум,
Де веселка жива,
Де у пам`яті стерлася рима.
