Муза і музика
Багато питань, та немає кому їх задати.
А дерево часу корінням у небо вросло.
Даремні слова, як обгортки пусті та зім’яті,
В музеї омани лежать під запиленим склом.
Посипались в душу ілюзії мертві цілунки,
Ніч-зваба гаптує зірками магічне панно.
Усі, хто був поруч, лишили по собі дарунки,
А муза – лиш музику… дивно-фальшиву… без нот.
Знов розум і серце сваритись пішли за куліси,
Та п’єса триває. Квитки безкоштовні – усім.
А муза десь зникла і знову пиячить, гульвіса.
І гине мій Рим у руїнах спотворених рим…
І простір пливе у нестерпно-німе задзеркалля,
Печальні паяци із фальші заварюють чай.
Летючий Голландець свій берег уже не шукає.
Хто дав тобі, музо, вино для гріховних причасть?
Хто дав тобі чари і право безкарно п’янити?
Плодами пізнання невчас розродився едем.
І жертва, і жриця – душа, на катрени розбита.
А муза – лиш музика. Всюди вона і ніде…
