Умовності...

з рубрики / циклу «Слова, проза, поезія»

Люди - раби, а умовності - правда,

То правда це те, що не можна знайти?

Чому саме так відбувається завжди?

Тому, що ми в рішеннях своїх раби...

Суспільства раби, і суспільної думки,

Для чого так жити? А як волю відкрить?..

Хтось знає? Пізнав хтось цю хитру науку?

Не знає ніхто... а хто знає - мовчить...

Мовчать люди всі, легше в світі так жити,

Раби не говорять - роблять те що й усі,

Щоб Віру у краще майбутнє відкрити,

Потрібно докласти нелюдських зусиль!.....

Я поки живий, моя Віра незламна!

У серці на завжди Вона оселилась...

Не можу так жити - ніби нічого

в моєму житті не відбувалось...

А стався в житті особливий момент,

Який в рукаві наче карту я можу,

Сховати від всіх, є на це аргумент,

Відкрившись Тобі, Душу я потривожив....

Щоб шлях свій продовжить, потрібно в душі,

порвати струну, що безжалісно ріже,

Мене на шматки, й Душі рідних людей,

Та стали ми всі по кутах роздоріжжя...

Я бачу куди далі йти - є шляхи,

Туди я вже рушив, тепер вже на завжди,

Мене повернути на шлях цей не зможуть,

"обов`язки, норми життя", і неправда......

"Так правильно буде, як не крути,

Нам це не підсилу..." - Мені це говориш...

Не варто шукати примарних причин,

лиш вірити в себе... спробуєш?! - Зможеш!

.... Люди - раби, а умовності - правда,

А біль - те від чого потрібно закритись...

Мовчать люди всі, хтось ховається завжди...

..."Життя небезпечне! воно хоче нас вбити..."