Прощання
Смачний, солодкий рот
вродливиці малої
неначе в чашу меду втоплений язик…
Шістнадцять літ!..
Тверді, мов грудки бринзи, груди,
плаский живіт,
і пупика тілесно-ніжний квіт.
Поміж стрімких, як кряжі, стегон,
горбочок запашний мов калиновий цвіт.
Дівочий шлях -
тісний, тугий, гарячий,
неначе шилом хто ту ніжність проглибив.
Знеможіє…
Проступить піт на лобі,
оближе зсушені вуста,
розімкне юлаві повіки
і усміхнеться – ще дитя!
Збере нехитру одежину,
цибаті ноги в трусики пропхне,
поправить зачіску і на прощання
твоє з собою серце забере…
