Коли вкотре витерто межу
з рубрики / циклу «Осягнення суті (філософська лірика)»
що розділяє істину й оману,
не знаю нащо вперто бережу
своє єство від нового «паркану» -
Ілюзії тотального «оце
і є нарешті правда». Сподіваюсь,
що не замкнеться все ж таки кільце
несхильного, нав’язливого «знаю»….
І, відчуваючи відносність всіх чеснот,
усупереч віщанням і прогнозам
позбавлюся назавжди всіх марнот,
що в серці спричиняють шквали й грози
Харків, 19.05.2015