Хмаринка спокою
Над містом нависла тендітна хмаринка спокою.
Натомлені люди розходяться по домівках.
І Буг із притоками ніжними темноокими,
Згортає хрустку, із прозорого льоду скоринку.
Ми, рідний мій, світлий, вже, мабуть, із рік, як не бачились.
Цю тишу казкову вже рік не торкав ти словами.
Вже рік – цілий рік! – із оцими очима гарячими
Не з’єднано серце твоє золотими нитками.
Всю душу добі ж віддала. Але я не жалкую.
Мені залишився цей спокій красивого міста,
Тендітні тополі, холодні засніжені туї
І сонних пташок на деревах дрібненьке намисто.
