Countermeasure
Вона виникає тоді, коли об твою доброту починають витирати ноги.
(Брюс Вілліс)
Мабуть, я невиправна /чи несправна/:
Усьому вчусь, а жити й не навчилась…
Я довіряла людям безпідставно?..
/Чи, може, я такою народилась?/
І вкотре біль, закутавши бинтами,
Все намагаюсь хиби відмолити.
Гадаю, що, напевно, вже востаннє
Із ніг себе дозволила я збити.
Бо скільки не терпи, та все ж урветься –
Латаю нерви нитками зі сталі.
І не відомо: як тепер назветься
Те, що в мені лишилось від моралі.
Сама б не потерпіла лицемірства!
Та що ж… Тепер, здається, я не краща:
Аби переступити в людях звірство,
Доводиться залізти вовку в пащу.
А я й без того не була святою.
Бувало всяке… Та кому судити?
Але пліч-о-пліч завше з добротою
Ішла, допоки не здійняли й свити.
Хтось скаже, що в мені душі немає…
…Я й справді забуваюся про неї,
Коли у прірву відчаю штовхає
Людська жорстокість в пошуках трофеїв.
