...совою у ніч...
Зойкне тиша совою у ніч – розлетиться по світу.
І за нею з постелі втечуть недолюблені сни.
Тишком-нишком підкралася осінь у літню палітру –
І не золотом сипле, а жменями смутку й вини…
Захлинулась мовчанням і впала у вирву печалі.
Десь розгойдує місяць рогатий мої помилки.
По розбитій дорозі розкидала доля скрижалі:
Як звернути й куди… але я все ж ішла навпрошки…
І до чого дійшла?... Б’є у клітці на сполох пташина.
/як жадала свободи!!! Пробач мені, люба… стократ…/
Є в житті окрім «хочу», як слово найперше в дитини,
Неприборкане «мушу» / наставник, супутник і кат…/
