Розбите щастя
з рубрики / циклу «Перехрестя»
Солоною краплинкою дрібні збігають сльози
І подолавши щік овал, занурюються в квіти
Маленька плаче дівчинка, підсолюючи коси
Ну як їй пояснити, що значить те «не жити»?!
Схопивши рученятами рукав нової форми
Щосили тягне тата, «Вставай, прошу, вставай!
«Ти маму налякав, обличчя в неї чорне,
Ти ж мені обіцяв вірша про коровай…
Благаю тебе, таточку, прокинься вже прокинься
Веди мне в садочок, я там вірша розкажу,
Якщо вставать не хочеш, тоді мерщій посунься,
Я в цей червоний ящик з тобою поруч ляжу!...»
Не розуміє крихітка, чому усі зібрались,
Чому усі сумують, назносили вінків
Чому усі дорослі у одяг чорний вбрались
І звідки ті військові суворі і стрункі?!...
А потім все скінчилося, кудись понесли тата
Знесилена, заснула у діда на руках
Так, із чужої волі, осиротіла Ната
На прах розбив їй щастя, в труну забитий цвях!
