ЗАСНІЖЕНИЙ СОН
з рубрики / циклу «ЛІРИКА ПРИРОДИ»
Як лiс живе, хотiв завжди узнати.
Далеко за селом вiн бовванiє,
Гостей не жде, бо зимно й вечорiє,
Та все ж спiшу коня я запрягати.
Бiжить мiй коник, в мене не питає,
Чом в вечiр найтемнiший в лiс спiшити.
Зупинка... Озерце лиш льодом вкрите
І де-не-де снiжинка пролiтає.
А лiс дивується, дзвiночкiв звуки чує,
Заснiженими соснами хитає :
- Що це ? Снiг може з вiтiв опадає,
Чи вiтру подих пiснею чарує ?
Милуюсь я красою лiсовою,
Та вже пора додому вирушати.
- Чарівний друже ! Буду сну чекати,
Щоб знов у снi зустрiтися з тобою.
