Невидимий експрес
Осінній монотон вистукує у шибку
Дрібним-дрібним дощем — привітом із небес.
Хто ці краплини шле тут, на землі, не видко.
Можливо, то світів невидимий експрес.
Та їхати на нім немає сил і змоги.
Цей потяг затяжний. Такий собі зв`язок
Із тими, хто пішов, а нам ще зась до Богу.
Тож поки пада дощ — зустріньмося разок.
І ми, бездумно так, бува з-під парасольки
Вдивляємось у вись, у тисячі краплин.
І силою думок штовхаємо вуальки,
Щоб хтось із віддаля достукався один...
Київ, 21.10.2015
