Я писав про що попало...
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Перші тайгові зошити»
«Я писал о чем попало»,
«Первые таежные тетради»
Хоч свою й намітив ціль.
В шибку била, завивала
І глумилась заметіль.
Як у сніжному свавіллі
Вмерти б час прийшов мені,
Перестали б заметілі
Вити знуджені пісні.
І зайшовся в цілім світі
Тиші мертвий передзвін.
В смерть би не повірив вітер.
Тільки вітер, тільки він.
Псом би нюшив він сніжинки,
Між кущів зійшовши в вий,
Ждав би шелесту сторінки
В знак, що вірш іще живий.
Клянучи рядки невдалі,
Оспівавши впертість їх,
Кликав би крізь дальні далі
Читачів усіх моїх.
Він би їм стежки-дороги
Розмітав у злу пургу,
І через гірські одроги
Вів босоніж по снігу.
_____________________
Я писал о чём попало,
Но свою имел я цель.
В стёкла била, завывала
И куражилась метель.
Если б мне в своей постели
В это время умереть,
Перестали бы метели
Озорные песни петь.
Стало тихо всё на свете,
И спокоен мёртвый сон.
Только в смерть не верит ветер.
Только ветер, только он.
Он бы бегал, как собака,
От куста и до куста,
Ждал бы шелеста, как знака
Жизни книжного листа.
И кляня наивность строчек,
И хваля упрямство их,
Он бы выстроил цепочкой
Всех читателей моих.
Он повёл бы их в дорогу,
Научил ходить пешком,
Через горные отроги
И почти что босиком.