Сонце, Місяць, День і Ніч

Гарцюють запряжені коні, по небу мчить колісниця –

Це їде Нюкта, богиня Ночі, а з нею - Зоря, мов цариця...

Засяяла темрява Ночі, і зорі від радості мліють –

на небо виходить Селена, зустріти коханого мріє…

Велично їде карета - везуть бики круторогі, 

Серпанок у косах Селени освічує в небі дорогу…

Усіх, на землі і на небі, ласкавим світлом приспала, 

Об‘їхала всі володіння, в глибокий грот завітала…

Занурений в вічну дрімоту, коханий-красень дрімає, 

Так холодно й сумно у гроті - Селена до ранку ридає...

Все ближче і ближче Світанок, Селена зникає квапливо, 

На сході зажевріло Сонце, промінням налите барило...

Я широко вікна відкрила, звернулась в молитві до Бога -

Шафранно-рожевії крила окреслили в небі дорогу...

Із глечика неба росою обсипані трави і квіти -

Вмивається Ранок промінням і День обіймає привітно...

Летить золота колісниця - в упряжці окрилені коні, 

На небо, з глибин океану, з’являється Сонце уповні...

Вогнем заливає довкілля, зникають у темряві зорі, 

Все швидше мчить колісниця, схиляються хмари в покорі…

Скінчилися денні турботи, і стомлене Сонце зітхає, 

На хвилях небес-океану чарівний човен чекає...

І Сонце в той човен сідає, на захід пливе відпочити, 

А завтра повернеться знову - життя на Землі освятити…

м. Київ, 3.03.2012