ГОНИТВА
з рубрики / циклу «ВАРЛАМ ШАЛАМОВ. Кипрей»
«Свой дом родимый брошу…»,
«Кипрей»
Я дім свій рідний кину
Й зірвусь у даль стрімку
В погоні до загину
По першому сніжку.
Під світу улюлюки:
Ату його, ату…
З зубів старої суки
Жмут слини на льоту.
Світ псів червонооких,
Обледенілих морд,
В спесивих ролей стоках –
Жага собачих орд.
Біжу я, мчусь, аж вуха
Прищулю на бігу,
І серце рве щодуху
Гонитва по снігу.
Із виєм кобелиним,
Вже за стрибок, мабуть,
За гри чужої плином
Земну закінчу путь.
_
Свой дом родимый брошу,
Бегу, едва дыша;
По первой по пороше
Охота хороша.
Мир будет улюлюкать:
Ату его, ату...
Слюна у старой суки
Пузырится во рту.
Мир песьих, красноглазых,
Заиндевевших морд,
Где каждый до отказа
Собачьей ролью горд.
И я, прижавши уши,
Бегу, бегу, бегу,
И сердце душит душу
В блистающем снегу.
И в вое кобелином,
Гудящем за спиной,
Игрой такой старинной
Закончу путь земной.
