Чути часті стуки дощу...
віршування в окупації
чути часті стуки дощу краплинні...
а ось вже із неба сірого сіє холодна мжа...
нидіє, ниє зимовогруднева днина,
томно почіє в утомі з нудьги душа.
а новий рік на порозі вже грюка настирно, аж двері хита!
і дарма, що туман там, болото, проймає сльота -
чути дзвоники, дзвони і брязкольця!
і спадає маска байдужості раптом з лиця.
забуваєш, що за душею у тебе ні грОша, ані грошА,
що в біді, в окупації, ти як ошара з ошар -
відчиняєш двері навстіж рвучконервово у майбуття
і обдасть тебе всьОго холод зими крижаний,
завірюхи лихої почуєш тваринне виття... -
інстинктивно, рефлексно гупнеш дверима з відчаю злий...
і впіймають тебе в обійми знову утома, томність і лінощі.
і побачиш, як там, на подвір"ї розгулюють, б"ються у краплі дощі
і як майбуття краплинно сповзає по шклу,
намерзає умить узорно дулями у вузлу.
перехрестиш тричі вікно і себе заразом,
сплюнеш тричі за ліве плече,
пробелькочеш молитву якусь у цей з ліні міраж немов сон -
як пузатий маскаль матюками із дулі рече.
і байдужо наллєш оковитої в склянку, хильнеш її натще
й лише потім себе запитаєш
- ...для чого?.. з якого...?..і нАщо?..
