Шлях
Ліхтарне світло в заметіль сліпу-
Немов маяк крізь крижані тумани
Розклав волосся надчутливих пут...
Я променів звіряюсь неостанно,
Йдучи туди, де зорепад тепла
Мене огорне, лиш відчиниш двері,
Де серцем відчуваєш, як на лад
Неспокій дум в душі твоїй навЕрне.
Одвічний хліб і склянка молока,
І затишок, мов у склепінні храму...
...І молодість блукає по роках,
Бо є цей шлях, що нас веде... До Мами...
p.s. З даним віршем вводжу в українську літературу зовсім непогане слово НЕОСТАННО, про що офіційно повідомляю)
