25.01.2016 22:11
для всіх
528
    
  3 | 3  
 © Єва Фомичева

Солдат

Солдат

з рубрики / циклу «Вірші»

Він іскринку мав в очах яскраву, 

Та не мав іще на світі славу.

Була у нього ненька мила, 

Однак її біда зломила.

---------------


Стояв на небокраї і махав рукою, 

І мить тоді була чомусь гіркою.

Бачила вона хлопчину ще малого, 

Та вже здавалося, що не живого.


Так щиро посмішка його блищала, 

А матір спокій полишала.

Він обіцяв матусі, що не довго, 

А серце краялось іще задовго.


І зник юнак за обрієм тоді.

Чому ідуть, як завжди, молоді?

А сизий ворон в небі закружляв, 

І вітер сумно в небі промовляв.


Казав холодний, щоб не ждали, 

Щоб марно зустріч не чекали.

Бо заберуть його поля зимові, 

Коли той стане на півслові.


Чекала ж сина матінка-матуся, 

Бо пам’ятала щире „повернуся”.

І зустріч все ж таки настала, 

Але не та, яку вона роки чекала.


А йшли дорогою військові, 

І зупинився погляд на вінкові.

„Він був нам завжди вірний брат, 

Ваш син – найкращий з нас солдат.”



м.Київ, 25.01.2016

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 26.01.2016 17:08  Ольга Моцебекер => © 

Мені сподобалися ваші словоформи, хоча для декого, думаю, трішки незвичні ".. обіцяв матусі, що не довго,
а серце краялось іще задовго", сама пишу часом в подібному ключі. Мені ж бо вірш сподобався. Хоча суть і тема важкі й читати, пропускаючи крізь себе тему нелегко.

 26.01.2016 09:32  Тетяна Белімова => © 

Щира Ваша мова!
Є певні моменти, але загалом Ваш вірш справляє враження цілісного твору!
Щасти!