Рідна мати
Відгук на вірш «Коли мати окличе», СвітЛана
У моєї землі риси рук постарілої матері,
Що тримає надщерблений глек із коричневих глин.
І забилося серце, при думці, як риба у ятері,
Коли мати окличе впізнавши із тисячі спин.
Ходи сину сюди. Відвечеряй духмяною скибою.
Що ж я, доле, родила тебе вірним сином землі?
Ти один. Цілу ж вічність я біль цей ятрений сповідую
За тавро поцілунка, що Бог залишив на чолі.
СвітЛана, «Коли мати окличе»
Що тримає надщерблений глек із коричневих глин.
І забилося серце, при думці, як риба у ятері,
Коли мати окличе впізнавши із тисячі спин.
Ходи сину сюди. Відвечеряй духмяною скибою.
Що ж я, доле, родила тебе вірним сином землі?
Ти один. Цілу ж вічність я біль цей ятрений сповідую
За тавро поцілунка, що Бог залишив на чолі.
СвітЛана, «Коли мати окличе»
Нене,
Ти у серці, у пам’яті - тінню святою,
Я над прірвою вічно стою на краю,
Я з тобою і ти завжди поруч зі мною,
Серед тисяч пізнаєш дитину свою
Рідна,
Хоч буремна душа в громовицях ширяє,
Зла гроза не лякає, ніщо не страшне:
В материнській оселі на мене чекає
Теплий хліб на стол, молоко запашне...
Люба,
Грішний той, хто стареньких батьків забуває,
Забувати дітей – теж невиправний гріх,
У святій боротьбі побратимів втрачаю…
Знаю, молишся ти і за друзів моїх
Матуся,
Хоч би як мене доля сувора ламала,
Я любов’ю, матусю, твоєю зцілюсь,
Працювала, страждала, дітей виглядала,
Обіцяю, рідненька, що я повернусь!
