Комиза уяви ранньої весни
віршування в окупації
підлетіла оса до оси
- полечу я напевно до квітів - мовила їй.
- ти що?! божевільна?.. - оса до оси одповіла. -
квіти...які іще квіти?! лютуючий лютий лютує!
- одягни окуляри - розсміялась оса. -
подивись яке сонце і небо!
...і глянула крізь окуляри оса -
і справді сонце веселе,
і справді тепло,
і свіжість від сині небес проливається.
- ну, що ж, коли так...а куди?
- тоді летимо...я знаю куди!
...і вони полетіли до квітучих ланів,
у розквітлі сади примхливої пави -
там
пташиний лунав різноспів,
із пробудженням дня весни
віталися квітами трави,
рожевопрозорий серпанок світанку
хитався у променях подихом вітру... -
і пірнули оси у квіти,
купались в пилку золотавопринадноласкавому
і пили нектар,
і, спянілі, ситі і радісні
стомлено сіли спочити на гілці квітучої вишні,
і гойдав їх легкий вітерець.
а під ними й над ними
літали кулі і міни -
здавалося їм,
то гроза там за обрієм грима.
куняють собі на віточці вишні,
гойдаються мов на орелі у квітах,
упевнені, їх гроза омине -
вони ж як у схроні
під обороною від грози
богорівного птаха павура,
мужа примхливої пави
у вічноквітучих садах і ланах неозорих...
