16.02.2016 16:45
для всіх
259
    
  6 | 6  
 © Бойчук Роман

МИ...

МИ...

Із безодні зелених очей 

напиваюсь чар-зіллям 

І по венах весною тече 

почуття-божевілля… 

Скільки днів, а ще більше ночей 

Ми із нею, мов гілля 

Того дерева зрад і прощень,  

Що росте від весілля… 


І між нами сьогодні думки,  

Наче дотики тиші… 

Та спокуси чужої руки 

Навіть сліду не лишать… 

Всі зачинені замки. Замки – 

Нерозгадані вірші,  

Із осінніх пожеж сторінки,  

Вже яких не напишуть. 


Бо спекотні літа наших тіл; 

І скресає снігами 

Ця зима, як і всі. Й заметіль 

Повна сонце-вітрами… 

Наша постіль – і сіль, і ваніль,  

Ми на ній… Ми, як рани – 

Відчуваємо радість і біль,  

І блукаємо снами. 

Візьміть участь в обговоренні

+++ +++
  • Зберегти, як скаргу
 17.02.2016 15:59  Світлана Рачинська => © 

Дуже сподобалось) Супер, Романе!!!

 17.02.2016 09:33  Тетяна Белімова => © 

Красиво! Гарно! Нехай щастить Вам обом!

 16.02.2016 19:28  Мальва СВІТАНКОВА => © 

Захоплює приклад такої любові)

 16.02.2016 17:57  Тадм => © 

гарно

 16.02.2016 17:16  Олена Вишневська => © 

Красиво! Дуже сподобалось)