Чекай, не іди, милий мій
я стану вмить відьмою
Чекай, залишись, обійми мої плечі!
Твої руки ніжні, неначе в малечі.
Чекай, не іди, я прошу тебе, милий!
Як підеш - лишишся ти зовсім безсилий.
Я вітром повію у мріях і снах,
Порушу далеко захований страх.
Я стану вмить відьмою, ти - мо́їм героєм,
Лишилися тут, у думках, нас лиш двоє.
Чекай, не іди, милий мій, так поспішно!
Бо стане тобі ой, як не смішно..
Я ж мавка й русалка, чарую тебе,
Тим самим ще й як забавляю себе.
Чекай, не іди, я прошу тебе, милий!
Чому зараз став такий ти безкрилий?
Невже ти боїшся, скажи, ну невже?
Та я ж білий янгол, не чортик я вже!
Ну, куди ти так мчишся, навіщо тікаєш?
Тим самим себе ти отак підставляєш.
Я ж зна́йду тебе і ось як залоскочу!
Чи у сні несподівано, тихо заскочу!
Ти піддайся мені, мій голубе ясний,
Для мене світ твій вже дуже прекрасний.
Повір мені, любчик, поглянь в мої очі,
В них зорі, що сяють у небі щоночі.
Я стану і музою, і тво́їм натхненням,
Явлюся в житті твоїм, ніби знамення.
Чекай, ну чекай же, мій хлопчику милий!
Мій орле, мій птаху ти сизокрилий.
м.Київ, 15.02.2016